Київський політехнічний інститут Національний технічний університет України

Визначення і загальна характеристика

«КИ́ЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІ́ЧНИЙ ІН­СТИТУ́Т» Національний технічний університет України (КПІ) — вищий на­вчальний заклад, один із найдавніших технічних ВНЗів України. Засновано 1898 як Київський політехнічний ін­ститут імператора Олександра ІІ. Ініціаторами створе­н­ня були міністр фінансів Російської імперії С. Вітте, вчені В. Кирпичов (1-й ректор; до 1902), М. Бунге, І. Рахманінов, меценат М. Терещенко та ін. Перший набір студентів становив 360 осіб, діяли інж., мех., хім., с.-г. від­діле­н­ня (згодом ф-ти). Спочатку Ін­ститут роз­міщувався в орендов­ваних приміще­н­нях Комерційного училища (вул. Бульварно-Кудрявська, № 24, нині вул. Воровського). 1899 пере­їхав у власні приміще­н­ня, 1900 завершено будівництво головного корпусу, а 1902 — повного комплексу будівель Ін­ституту (арх. І. Кітнер, О. Кобелєв): головний і хімічний корпуси, мех. майстерні, 2 станції (для ви­пробува­н­ня парових та ін. машин і метеорологічна), дослідне поле і майстерні, гуртожиток; діяли заг. і спец. б-ки. Значна увага приділялася практичним заня­т­тям, зокрема у лабораторіях. Головою екзаменаційної комісії першого випуску 1903 був Д. Менделєєв, який високо оцінив їхні дипломні роботи. Тоді ж роз­почато будівництво студмістечка, яке нині нараховує 20 гуртожитків. У перші десятилі­т­тя 20 ст. активно діяли наук.-тех. гуртки (інж., мех., хім., агроном., повітроплавал. тощо), які залучали молодь до наук. пошуків, зокрема 1909 кількість членів повітроплавал. гуртка становила 200 осіб; випускники КПІ організували Київське політехнічне товариство інженерів і агрономів (на першому зі­бран­ні нараховувалося 115 учасників). При Ін­ституті діяло Пд.-Зх. товариство електротехніків тощо. Під час 2-ї світової війни частково еваку­йовано в Узбеки­стан: студенти і викладачі брали без­посередню участь у споруджен­ні Пн.-Ташкентського ка­налу, дві третини професор.-викладацького персоналу воювали у діючій армії, решта викладала у Середньоазіатському індустріальному ін­ституті (Ташкент).

На базі його під­роз­ділів (філій, факультетів, кафедр, н.-д. лабораторій тощо) створено чимало на­вчальних закладів, зокрема Національний університет біо­ресурсів і природокористува­н­ня України (1922), Національний університет харчових технологій (обидва — Київ), Київський університет технологій та дизайну, Київський університет будівництва і архітектури, Дні­пропетровський університет залізничного транс­порту, Одеський морський університет, Харківський автомобільно-дорожний університет (усі — 1930), Національний авіаційний університет (Київ, 1933), Він­ницький технічний університет (1974), Черкаський, Чернігівський (обидва — 1991), Житомирський (1994) технологічні університети тощо, а також академічні і галузеві науково-дослідні установи, серед яких — Ін­ститути механіки (1918), електрозварюва­н­ня (1934), технічної теплофізики (1964), про­блем міцності (1966) НАНУ (усі — Київ); 1930 на базі електромех. майстерень — завод «Точ­електро­прилад» (нині «Росток»), механічних — завод ім. І. Лепсе (згодом «Київтрактородеталь»). 1930–34 реорганізовано у 8 окремих ін­ститутів, 1934 пере­йменовано у Київський індустріальний ін­ститут; 1941, під час німецько-фашистської окупації, деякий час функціонував як КПІ; 1944 повернуто попередню назву. 1948 нагороджено орденом Леніна. 1934–38 Ін­ститут носив імʼя П. Постишева, 1968–92 — ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. 1998–2016 — Національний технічний університет України «Київський політехнічний ін­ститут», від 2016 — Національний технічний університет України «Київський політехнічний ін­ститут ім. Ігоря Сікорського».

Нині у структурі Університету діють Ін­ститути: прикладного системного аналізу, телекомунікаційних систем, видавничо-полі­графічний, енерго­збереже­н­ня та енергоменеджменту, спеціального звʼязку та захисту інформації, фізико-технічний, мех.-машино-будівний, післядипломної освіти, моніторингу якості освіти, Військ. ін­ститут телекомунікацій та інформатизації; факультети: зварюва­н­ня, інж.-фіз., інж.-хім., приладобуд., радіотех., тепло­енергет., авіац. і косміч. систем, біо­технології і біо­техніки, електро­енерготехніки та автоматики, електроніки, інформатики та обчислюв. техніки, лінгвістики, менеджменту та маркетингу, соціології і права, приклад. математики, фіз.-матем., хім.-технол., між­нар., спіл. факультет машинобудува­н­ня, між­університет. медико-інж.; Славутицька філія (Київська обл.); НДІ: автоматизації екс­перимент. дослідж., автоматики та енергетики «Енергія», приклад. електроніки, телекомунікацій, приклад. про­блем гідроаеродинаміки та теплооб­міну, екс­перимент. інформатики та метрології, інформ. процесів, систем. технологій, між­галуз. НДІ про­блем механіки «Ритм»; н.-д. центри: між­дисциплінар. дослідж. «Ресурсоощадні технології», приклад. соціології «Соціо+», систем тех. захисту інформації «Тезис», «Price»; наук.-інж. центри: фініш. технологій «Квалітет», «Хім. інженерія»; наук.-тех. центри: «Діатос», «Екотез»; Наук.-аналіт. центр критич. технологій навігац. приладобудува­н­ня, Наук.-ви­пробув. центр «Надійність», Особл. КБ «Шторм», Тех. комітет зі стандартизації «Акустотехніка», Орган сертифікації метало- та деревооб­роб. обладна­н­ня та продукції машинобудува­н­ня і систем якості, Державний політехнічний музей. Станом на 2012 у КПІ працюють 6 академік і 9 чл.-кор. НАНУ, 283 д-рів н. та проф., 1258 канд. н. і доцент; чимало вчених отримали Держ. премію України в галузі науки і техніки В Університеті навч. Ф. Андерс, І. Бардін, В. Голубович, Д. Григорович, А. Думанський, П. Міняєв, О. Вінтер, Б. Вул, С. Корольов, А. Люлька, О. Мікулін, Б. Лисін, Б. Патон, Г. Писаренко, М. Корноухов, І. Сікорський, В. Толубинський, І. Швець, працювали В. Гриднєв (1952–55 — ректор), М. Делоне, Г. Де Метц, О. Дин­ник, Ф. Бєлянкін, Є. Вотчал, М. Давиденков, К. Зворикін, В. Іжевський, М. Коновалов, Ю. Ломоносов, Є. Патон, С. Тимошенко, М. Пимоненко, Л. Писаржевський, С. Серенсен, Г. Сухомел, Д. Томашевич, В. Шапошников, В. Яворський та ін. Виходять «Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний ін­ститут”», «Наукові вісті Національного технічного університету України “Київський політехнічний ін­ститут”», журнали «Электроника и связь», «Енергетика: економіка, технології, екологія», «Системні дослідже­н­ня та інформаційні технології», числен­ні фахові збірники наук. праць. Від 1963 діє музей історії КПІ (нині у складі Держ. політех. музею). На тер. Університету встановлено памʼятники Д. Менделєєву, В. Кирпичову, С. Тимошенку, Є. Патону, С. Лебедєву, М. Кравчуку, С. Корольову, І. Сікорському та ін.

Літ.: Известия Киевского политехнического ин­ститута императора Александра ІІ. К., 1914; Киевский индустриальный ин­ститут. К., 1939; Из истории Киевского политехнического ин­ститута. Т. 1: 1898–1917 гг. К., 1961; Київський політехнічний ін­ститут: Нариси історії. К., 1995; КПІ. Перше столі­т­тя: істор. огляд. К., 2007; Ховрич С. М. З історії роз­витку вищої технічної освіти в Україні на­прикінці ХІХ — на початку ХХ ст. (на матеріалах Київського політехнічного ін­ституту) // УІЖ. 2007. № 5(476); Зеркалов Д. В. НТУУ «КПІ». Минуле і сьогоде­н­ня. К., 2012.

С. М. Ховрич

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю