«КИ́ЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІ́ЧНИЙ ІН­СТИТУ́Т» Національний технічний університет України (КПІ) — вищий на­вчальний заклад, один із найдавніших технічних вищих на­вчальних закладів України. Засновано 1898 як Київський політехнічний ін­ститут імператора Олександра ІІ. Ініціаторами створе­н­ня були міністр фінансів Російської імперії С. Вітте, вчені В. Кирпичов (1-й ректор; до 1902), М. Бунге, І. Рахманінов, меценат М. Терещенко та ін. Перший набір студентів становив 360 осіб, діяли інженерні, механічні, хімічні, сільськогосподарське від­діле­н­ня (згодом факультети). Спочатку Ін­ститут роз­міщувався в орендованих приміще­н­нях Комерційного училища (вул. Бульварно-Кудрявська, № 24, нині вул. Воровського). 1899 пере­їхав у власні приміще­н­ня, 1900 завершено будівництво головного корпусу, а 1902 — повного комплексу будівель Ін­ституту (архітектор І. Кітнер, О. Кобелєв): головний і хімічний корпуси, механічні майстерні, 2 станції (для ви­пробува­н­ня парових та інших машин і метеорологічна), дослідне поле і майстерні, гуртожиток; діяли загальні і спеціальні бібліотеки. Значна увага приділялася практичним заня­т­тям, зокрема у лабораторіях. Головою екзаменаційної комісії першого випуску 1903 був Д. Менделєєв, який високо оцінив їхні дипломні роботи. Тоді ж роз­почато будівництво студмістечка, яке нині нараховує 20 гуртожитків. У перші десятилі­т­тя 20 ст. активно діяли науково-технічні гуртки (інженерні, механічні, хімічні, агрономічні, повітроплавальні тощо), які залучали молодь до наукових пошуків, зокрема 1909 кількість членів повітроплавального гуртка становила 200 осіб; випускники КПІ організували Київське політехнічне товариство інженерів і агрономів (на першому зі­бран­ні нараховувалося 115 учасників). При Ін­ституті діяло Пів­ден­но-Західне товариство електротехніків тощо. Під час 2-ї світової війни частково еваку­йовано в Узбеки­стан: студенти і викладачі брали без­посередню участь у споруджен­ні Пів­нічно-Ташкентського ка­налу, дві третини професорсько-викладацького персоналу воювали у діючій армії, решта викладала у Середньоазіатському індустріальному ін­ституті (Ташкент).

На базі його під­роз­ділів (філій, факультетів, кафедр, науково-дослідних лабораторій тощо) створено чимало на­вчальних закладів, зокрема Національний університет біо­ресурсів і природокористува­н­ня України (1922), Національний університет харчових технологій (обидва — Київ), Київський університет технологій та дизайну, Київський університет будівництва і архітектури, Дні­пропетровський університет залізничного транс­порту, Одеський морський університет, Харківський автомобільно-дорожний університет (усі — 1930), Національний авіаційний університет (Київ, 1933), Він­ницький технічний університет (1974), Черкаський, Чернігівський (обидва — 1991), Житомирський (1994) технологічні університети тощо, а також академічні і галузеві науково-дослідні установи, серед яких — Ін­ститути механіки (1918), електрозварюва­н­ня (1934), технічної теплофізики (1964), про­блем міцності (1966) НАНУ (усі — Київ); 1930 на базі електромеханічних майстерень — завод «Точ­електро­прилад» (нині «Росток»), механічних — завод ім. І. Лепсе (згодом «Київтрактородеталь»). 1930–34 реорганізовано у 8 окремих ін­ститутів, 1934 пере­йменовано у Київський індустріальний ін­ститут; 1941, під час німецько-фашистської окупації, деякий час функціонував як КПІ; 1944 повернуто попередню назву. 1948 нагороджено орденом Леніна. 1934–38 Ін­ститут носив імʼя П. Постишева, 1968–92 — ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. 1998–2016 — Національний технічний університет України «Київський політехнічний ін­ститут», від 2016 — Національний технічний університет України «Київський політехнічний ін­ститут імені Ігоря Сікорського».

Нині у структурі Університету діють Ін­ститути: прикладного системного аналізу, телекомунікаційних систем, видавничо-полі­графічний, енерго­збереже­н­ня та енергоменеджменту, спеціального звʼязку та захисту інформації, фізико-технічний, механіко-машинобудівний, післядипломної освіти, моніторингу якості освіти, Військовий ін­ститут телекомунікацій та інформатизації; факультети: зварюва­н­ня, інженерно-фізичний, інженерно-хімічний, приладобудівний, радіотехнічний, тепло­енергетичний, авіаційних і космічних систем, біо­технології і біо­техніки, електро­енерготехніки та автоматики, електроніки, інформатики та обчислювальної техніки, лінгвістики, менеджменту та маркетингу, соціології і права, прикладної математики, фізико-математичний, хіміко-технологічний, між­народний, спільний факультет машинобудува­н­ня, між­університетський медико-інженерний; Славутицька філія (Київська обл.); науково-дослідні ін­ститути: автоматизації екс­периментальних досліджень, автоматики та енергетики «Енергія», прикладної електроніки, телекомунікацій, прикладних про­блем гідроаеродинаміки та теплооб­міну, екс­периментальної інформатики та метрології, інформаційних процесів, системних технологій, між­галузевий науково-дослідний ін­ститут про­блем механіки «Ритм»; науково-дослідні центри: між­дисциплінарних досліджень «Ресурсоощадні технології», прикладної соціології «Соціо+», систем технічного захисту інформації «Тезис», «Price»; науково-інженерні центри: фінішних технологій «Квалітет», «Хімічна інженерія»; науково-технічні центри: «Діатос», «Екотез»; Науково-аналітичний центр критичних технологій навігаційного приладобудува­н­ня, Науково-ви­пробувальний центр «Надійність», Особливе кон­структорське бюро «Шторм», Технічний комітет зі стандартизації «Акустотехніка», Орган сертифікації метало- та деревооб­робного обладна­н­ня та продукції машинобудува­н­ня і систем якості, Державний політехнічний музей. Станом на 2012 у КПІ працюють 6 академіків і 9 членів-кореспондентів НАНУ, 283 доктори наук та професори, 1258 кандидатів наук і доцентів; чимало вчених отримали Державну премію України в галузі науки і техніки В Університеті на­вчалися Ф. Андерс, І. Бардін, В. Голубович, Д. Григорович, А. Думанський, П. Міняєв, О. Вінтер, Б. Вул, С. Корольов, А. Люлька, О. Мікулін, Б. Лисін, Б. Патон, Г. Писаренко, М. Корноухов, І. Сікорський, В. Толубинський, І. Швець, працювали В. Гриднєв (1952–55 — ректор), М. Делоне, Г. Де Метц, О. Дин­ник, Ф. Бєлянкін, Є. Вотчал, М. Давиденков, К. Зворикін, В. Іжевський, М. Коновалов, Ю. Ломоносов, Є. Патон, С. Тимошенко, М. Пимоненко, Л. Писаржевський, С. Серенсен, Г. Сухомел, Д. Томашевич, В. Шапошников, В. Яворський та ін. Виходять «Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний ін­ститут”», «Наукові вісті Національного технічного університету України “Київський політехнічний ін­ститут”», журнали «Электроника и связь», «Енергетика: економіка, технології, екологія», «Системні дослідже­н­ня та інформаційні технології», числен­ні фахові збірники наукових праць. Від 1963 діє музей історії КПІ (нині у складі Державного політехнічного музею). На території Університету встановлено памʼятники Д. Менделєєву, В. Кирпичову, С. Тимошенку, Є. Патону, С. Лебедєву, М. Кравчуку, С. Корольову, І. Сікорському та ін.